Вчора, 16 березня, Міжнародний Суд ООН оголосив рішення про тимчасові заходи , пов’язані з позовом України, яка звинувачує Росію у порушенні Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього.
Міжнародні судді 13-ма голосами “за” при двох “проти” зобов’язали Росію негайно призупинити військові дії в Україні, розпочаті 24 лютого 2022 року. Вони також одностайно закликали обидві сторони у справі не вживати жодних дій, які можуть посилити або загострити спір, який є предметом розгляду в Суді.
З проханням вжити “тимчасових заходів” щодо захисту українського народу до ухвалення остаточного рішення звернулася Україна як позивач у справі. 7 березня у Гаазі в Суді відбулися слухання, присвячені цьому клопотанню. У листі, надісланому в суботу, 5 березня 2022 року, Російська Федерація поінформувала Суд про те, що вона “вирішила не брати участь в усному розгляді, призначеному на 7 березня 2022 року”. Росія заявила, що вона взагалі заперечує юрисдикцію Суду у цій справі. Судді вважали, що можуть прийняти ухвалу за тимчасовими заходами без участі однієї зі сторін.
Тимчасові заходи є своєрідною тимчасовою судовою забороною. Їхня мета полягає у заморожуванні ситуації доти, доки Суд не винесе остаточного рішення щодо спору.
Постанову щодо тимчасових заходів, яка має обов’язковий характер, оголосила голова Суду Джоан Донохью.
Суд вказав, щоб
- Російська Федерація негайно припинила військові дії, розпочаті нею 24 лютого 2022 року на території України.
- Російська Федерація забезпечила, щоб будь-які військові чи нерегулярні збройні формування, що направляються їй або підтримуються нею, а також будь-які організації та особи, які можуть бути підпорядковані її контролю, не робили жодних кроків для здійснення військових дій в Україні.
Проти цих двох вимог виступили двоє із 15 суддів: Кирило Геворгян та Сюе Ханьцінь.
Усі 15 суддів одноголосно зазначили, щоб:
- Обидві сторони у справі утримувалися від будь-яких дій, які можуть посилити або загострити спір, який є предметом розгляду у Суді.
- Україна вважає, що Росія грубо порушила положення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та її необхідно закликати до відповіді.
З таким позовом вона звернулася до Суду 27 лютого – на четвертий день кризи в Україні, спровокованої “агресією, вчиненою Російською Федерацією проти України, порушуючи статтю 2 Статуту ООН”. Про це йдеться у ухваленій резолюції Генеральної Асамблеї “Агресія проти України”. У цій резолюції Генеральна Асамблея ООН також зажадала, щоб “Російська Федерація негайно, повністю та беззастережно вивела усі свої збройні сили з території України у її міжнародно визнаних кордонах”.
Усі резолюції Генеральної Асамблеї ООН мають велику моральну і політичну вагу через універсальність членства в Асамблеї, але мають рекомендаційний характер.
Що стосується рішення Міжнародного Суду ООН, у тому числі щодо тимчасових заходів, то воно обов’язкове для виконання, хоча ефективних механізмів примусу Суд не має. Цей орган міжнародного правосуддя не має своїх судових виконавців.
У Статуті Суду ООН щодо цього сказано, що повідомлення “про тимчасові заходи негайно доводиться до відома сторін і Ради Безпеки ООН”. Рішення Суду мають остаточний характер і не підлягають оскарженню. А ось постанови про тимчасові заходи хоч і є обов’язковими, але можуть за клопотанням однієї зі сторін “будь-якого моменту до винесення остаточного рішення у справі бути скасовані або змінені”, якщо для цього будуть вагомі підстави.
Відповідно до статті 94 Статуту Організації Об’єднаних Націй будь-яка держава, яка вважає, що інша сторона не виконала рішення Суду, може довести це питання до Ради Безпеки. Остання, якщо визнає це необхідним, може зробити рекомендації або вирішити вжиття заходів для виконання рішення.
Міжнародний Суд ООН має дві функції: вирішує суперечки між державами, а також виносить консультативний висновок на запит Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН.
Наразі учасниками Статуту Суду є 193 держави. Понад 90 із них заявили про визнання його обов’язкової юрисдикції. Крім того, понад 350 двосторонніх або багатосторонніх договорів передбачають юрисдикцію Суду щодо вирішення спорів.
