Справа “Сойма проти Республіки Молдова, Російської Федерації та України” розпочата відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основних свобод громадянином України Сергієм Володимировичем Соймою 28 грудня 2004 року. Після смерті в 2006 році його мати, громадянка України, Павлина Петрівна Сойма, висловила бажання продовжити розгляд справи в Європейському суді.
Заявник народився в 1976 році і аж до своєї смерті в 2006 році жив у Вінниці. Заявник брав участь у придністровському збройному конфлікті 1991-1992 років.
У 2001 році заявник був затриманий в самопроголошеній “Придністровській Молдовській Республіці” за звинуваченням у вбивстві. 28 червня 2002 року він був визнаний винним останньою судовою інстанцією Придністров’я, Верховним судом, і засуджений до десяти років позбавлення волі.
За словами заявника, під час його попереднього ув’язнення він був підданий жорстокому поводженню, в результаті чого його змусили зізнатися в скоєнні вбивства.
Після засудження, мати заявника зробила багато запитів до різних українських офіційних органів, щоб домогтися переведення сина в українську в’язницю. Однак її зусилля не увінчалися успіхом. Зокрема, Міністерство закордонних справ України поінформувало заявника, що воно зв’язалося з колегою в Молдові, який повідомив, що Молдова не може забезпечити передачу заявника українській в’язниці, тому що в уряду Молдови немає контролю над територією Придністров’я. Українська влада також зв’язувалася з владою Придністров’я, але безрезультатно. У листі до матері заявника, влада Придністров’я заявила, що вона передасть заявника українській в’язниці лише після укладення договору між Україною і Придністров’ям, який зробить передачу можливою. Оскільки Україна відмовилася підписати такий договір з Придністров’ям, передача не відбулася. Мати заявника потратила багато зусиль, щоб почати судовий процес проти Міністерства закордонних справ України, засуджуючи бездіяльність відомства, але ця спроба не увінчалася успіхом.
У ряді випадків представник заявника також зв’язувався з молдовською владою, запитуючи про статус Придністровського регіону і двічі прохав про допомогу з питанням про передачу заявника в українську в’язницю. У листі 25 квітня 2003 року Генеральна прокуратури Молдови поінформувала представника заявника про те, що вона зв’язалася з судовою владою Придністров’я, і просила необхідні документи у заявника для передачі до української в’язниці. З матеріалів справи незрозуміло чи відреагувала влада Придністров’я на цей лист. В іншому листі, направленому представником заявника Президенту Республіки Молдова, адвокат був проінформований про те, що молдовська влада не змогла здійснити передачу заявника українській в’язниці, а придністровський конфлікт залишився невирішеним.
Заявник також звернувся до місії ОБСЄ в Молдові, яка повідомила, що її лист було направлено в посольство України в Кишиневі.
24 травня 2006 року заявника було знайдено повішеним у спортивному залі в’язниці, в якому він перебував під вартою. Мати заявника вимагала висновку судово-медичної експертизи щодо обставин смерті сина. Однак, як випливає із її заяви, заявник не мав будь-яких ознак насильства на його тілі.
Скарга також була направлена і російській стороні, однак остання вказувала на відсутність російської юрисдикції на території Придністров’я.
Заявник вказує на порушення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме наступних положень:
1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом;
…
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
…
Заявник вимагав 300 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини визнав винною Росію щодо порушення статті 5 Конвенції. Суд зобов’язав Російську Федерацію сплатити на користь заявника 21 000 євро в якості компенсації моральної шкоди та процесуальних витрат витрат.
1 comment. Leave new
Я также виграв справу по придністровській ,також сидів там незаконно,але нічого ніхто не получить ,росія ігнорує виконання рішень по придністровью.