Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стан” від 12 травня 2015 року, діють обмеження та особливості організації трудових відносин, що установлені Законом № 2136. Цей Закон діє винятково протягом періоду воєнного стану та втрачає чинність із дня його припинення або скасування, крім частини третьої статті 13 Закону № 2136.
Згідно частини третьої статті 1 Закону № 2136 у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, що врегульовані зазначеним Законом.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №2136 у період дії воєнного стану щорічна основна оплачувана відпустка надається працівникам тривалістю 24 календарні дні, що певною мірою кореспондує із нормами статті 6 Закону України №504, статті 75 КЗпП, які встановлюють мінімальні гарантії щодо тривалості щорічної основної відпустки.
Таким чином максимальна тривалість відпустки, на яку працівник має право в період дії воєнного стану становить 24 дні. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, різниця днів відпустки не втрачається, а має бути надана після закінчення дії воєнного стану. На зазначені вище положення Закону №2136 зокрема вказано у коментарі Мінекономіки до Закону “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”.
Протягом дії воєнного стану роботодавець звільнений від обов’язку щодо надання працівнику відпустки тривалістю більш ніж 24 дні, коли більша тривалість відпустки передбачена працівнику законодавством, колективним і трудовим договором.
Водночас Закон №2136 не призупиняє і не скасовує статті 9-1 КЗпП, а самі норми цієї статті не суперечать положенням Закону “Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”.
Згідно статті 9-1 Кодексу законів про працю “Додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги” підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Отже з урахуванням особливостей організації праці та умов господарської діяльності в межах своїх повноважень, за рахунок власних коштів роботодавець має право надати працівникам в період дії воєнного стану основні оплачувані щорічні відпустки тривалістю більше ніж 24 дні. Надання відпустки більшої тривалості ніж 24 дні в період дії воєнного стану є правом, а не обов’язком роботодавця.
Власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту. Зазначена правова норма статті 141 КЗпП не є декларативною і повинна виконуватись, зокрема і у разі прийняття рішення роботодавцем про надання працівникам додаткових порівняно із законодавством трудових пільг, аби надання таких пільг не мало негативних наслідків для господарської діяльності і, в подальшому, для самих працівників.
Рішення про надання додаткових порівняно із законодавством трудових пільг повинне прийматися органами управління підприємства, установи, організації відповідно до їх повноважень.
