КАС ВС опублікував висновок згідно з постановою Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 540/4291/20 (адміністративне провадження № К/9901/34873/21).
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного суду сформулював висновок у справі щодо отримання ліцензії на право зберігання пального для власних потреб.
Так, податкова наклала на фермерське господарство штраф у сумі 500 000 грн за зберігання пального без ліцензії.
Натомість фермер оскаржив це рішення до суду, пояснивши, що придбав 31 960 л дизельного палива виключно для власних потреб – вирощування сільськогосппродукції. Пальне він зберігав в орендованих паливозаправниках та пересувних автоцистернах.
Позиції судів попередніх інстанцій розійшлися. КАС ВС вказав, що для оцінки наявності в діях фермера складу правопорушення з’ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд, обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального.
Колегія суддів КАС ВС звернула увагу на те, що законодавство не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцями зберігання пального, на які необхідно отримати ліцензію, тому для вирішення питання потрібно враховувати норми ПК України, які містять визначення понять, пов’язані з обігом пального, зокрема й місцями його зберігання.
Аналіз норм ПК України та Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального” у їх взаємозв’язку дають підстави для формулювання наступного правового висновку:
- зберігання пального нерозривно пов’язане з наявністю в суб’єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального);
- наявність у нього обов’язку з отримання ліцензії при придбанні та використанні для власних потреб при провадженні господарської діяльності (не пов’язаної з метою отримання доходу від зберігання пального), залежить саме від наявності в суб’єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню понять “акцизний склад” та/або “акцизний склад пересувний”, незалежно від того, чи зареєстрований такий суб’єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу, та/або наявності підстав для реєстрації такого місця, як акцизний склад.
Відповідно, у разі, якщо наявне в суб’єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виняток із визначення понять “акцизний склад” та/або “акцизний склад пересувний”, такий суб’єкт не має обов’язку отримувати ліцензію на право зберігання пального в такому місці.
Згідно з установленими обставинами, місця зберігання пального, які використовував позивач, відповідають ознакам, які в ПК України визначені як винятки з понять “акцизний склад” та/або “акцизний склад пересувний”. Тому немає підстав вважати, що діяльність позивача відповідає визначенню поняття “зберігання пального”, яка підпадає під вимоги ліцензування в розумінні Закону № 481/95-ВР, відповідно, позивач не мав обов’язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.
