Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі про встановлення факту реєстрації шлюбу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що померла ОСОБА_7, спадкоємців першої черги померлої ОСОБА_7 немає. ОСОБА_4 є рідною сестрою померлої ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження заявника та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження ОСОБА_7
ОСОБА_4 має право на спадкування за законом у другу чергу, тому подала відповідну заяву до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко І. В.
ОСОБА_4 зверталася до відділу реєстрації актів цивільного стану Острозького районного управління юстиції з метою відновлення свідоцтва про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_8, але відділом реєстрації актів цивільного стану Острозького районного управління юстиції надано висновок про неможливість поновлення вказаного актового запису через відсутність відповідних підтверджуючих документів.
Доказом реєстрації шлюбу є автобіографічна книга померлого ОСОБА_8, який будучи двічі ОСОБА_15 партії, Почесним академіком Української академії аграрних наук, членом-кореспондентом Міжнародної кадрової академії (ЮНЕСКО), Заслуженим працівником сільського господарства України, у 2004 році видав книгу, в якій описав своє життя і свою дружину ОСОБА_7 на сторінках 12, 42-43, 50-60.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 256 ЦПК України 2004 року суд вправі розглядати справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення за таких умов:
– якщо відповідний запис в органах РАЦСу не зберігся (відсутність архіву або відповідної книги реєстрації, а також за наявності книги, проте за відсутності запису в ній);
– якщо у поновленні такого запису органи РАЦСу відмовили у встановленому порядку;
– запис може бути поновлено лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації події.
Відмова зазначеного органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення вказаного факту.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Постанова
Іменем України
10 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 2-о-48/10
провадження № 61-1217св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник – ОСОБА_4,
заінтересована особа – приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко Ірина Валеріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_6 на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року у складі судді Назарука В. А. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Григоренка М. П., Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу.
В обгрунтування заяви зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її сестра ОСОБА_7, чоловік якої ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року. У вказаного подружжя не було дітей, тому вона є спадкоємцем другої черги, у зв’язку з чим звернулася із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко І. В.
ОСОБА_7 прийняла спадщину після смерті чоловіка, однак за життя не оформила свідоцтво про право на спадщину. На сьогодні оформити спадщину немає можливості внаслідок відсутності свідоцтва про шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Відділом реєстрації актів цивільного стану Острозького районного управління юстиції надано висновок про неможливість поновлення актового запису про шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 через відсутність підтверджуючих документів.
Доказом реєстрації шлюбу вказаного подружжя є автобіографічна книга ОСОБА_8 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», у якій описано життя ОСОБА_8 та показання свідків. Від встановлення факту реєстрації шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 залежить виникнення права заявника на спадщину, тому просить встановити факт реєстрації шлюбу між вказаним подружжям.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року, заяву ОСОБА_4 задоволено. Встановлено факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_9) 24 лютого 1946 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що під час судового розгляду підтверджено факт укладення та реєстрації шлюбу 24 лютого 1946 року між подружжям ОСОБА_7 показаннями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ксерокопіями паспортів ОСОБА_8 та ОСОБА_8, а також спогадами останнього у автобіографічній книзі «ІНФОРМАЦІЯ_2».
У лютому 2018 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
02 квітня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_6
У квітні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
У травні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ОСОБА_6
Касаційну скаргу мотивовано тим, що в описовій частині ухвали апеляційного суду вказано, що ОСОБА_6 звернувся до державної нотаріальної контори, але суд не взяв до уваги, що цивільна справа за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_14, ОСОБА_4, третя особа – Бочанська сільська рада Гощанського району Рівненської області про встановлення факту визнання батьківства та встановлення нікчемності заповіту розглядаються на сьогоднішній день у інших судових інстанціях, коло спадкоємців не визначено.
Суд апеляційної інстанції вказав, що у зв’язку з відсутністю відповідних підтверджуючих документів ОСОБА_4 відмовлено у поновленні запису реєстрації шлюбу між подружжям ОСОБА_6, однак суд вийшов за межі розгляду справи та задовольнив заяву ОСОБА_4 У резолютивних частинах судових рішень не вказано, з якої дати рахувати факт реєстрації шлюбу, а також про реєстрацію в органах реєстрації цивільного стану.
Стаття 315 ЦПК України передбачає встановлення у судовому порядку факту реєстрації шлюбу за умови доведеності того, що шлюб було зареєстровано, але втрачені відповідні документи, які не можливо поновити.
Суди, вирішуючи справи про встановлення факту реєстрації шлюбу допускають помилки. Суди у справах щодо оформлення права на спадщину не витребовують відомостей про смерть спадкодавця, не перевіряють кола спадкоємців, які повинні бути заінтересованими особами, наявність заповіту, право особи на обов’язкову частку.
Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки оскаржуваними судовими рішеннями питання про права, свободи, інтереси ОСОБА_6 не вирішувалося.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_7 (дівоче прізвище – ОСОБА_9), спадкоємців першої черги померлої ОСОБА_7 немає. ОСОБА_4 (дівоче прізвище – ОСОБА_9) є рідною сестрою померлої ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження заявника та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження ОСОБА_7
ОСОБА_4 має право на спадкування за законом у другу чергу, тому подала відповідну заяву до приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу Омельяненко І. В.
ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер чоловік ОСОБА_7 – ОСОБА_8 ОСОБА_7 прийняла спадщину після смерті чоловіка, однак за життя не оформила свідоцтво про право на спадщину. Оформити спадщину спадкоємцями ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_8 неможливо, оскільки відсутнє свідоцтво про шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_8
ОСОБА_4 зверталася до відділу реєстрації актів цивільного стану Острозького районного управління юстиції з метою відновлення свідоцтва про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_8, але відділом реєстрації актів цивільного стану Острозького районного управління юстиції надано висновок про неможливість поновлення вказаного актового запису через відсутність відповідних підтверджуючих документів.
Доказом реєстрації шлюбу є автобіографічна книга померлого ОСОБА_8, який будучи двічі ОСОБА_15 партії, Почесним академіком Української академії аграрних наук, членом-кореспондентом Міжнародної кадрової академії (ЮНЕСКО), Заслуженим працівником сільського господарства України, у 2004 році видав книгу під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2», в якій описав своє життя і свою дружину ОСОБА_7 на сторінках 12, 42-43, 50-60.
Також доказом реєстрації шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 є зміна нею дівочого прізвища ОСОБА_9 на прізвище ОСОБА_7 та копії їх паспортів, де зазначено, що шлюб між ними укладено 24 лютого 1946 року відділом реєстрації цивільного стану Ізяславського району Хмельницької області.
Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні пояснила, що є племінницею заявниці та зазначила, що свідоцтво про укладення шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 втрачене. Зі слів матері їй відомо, що весілля між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відбулося весною 1945 року у Славуті, де вони на той час проживали, а шлюб зареєстровано у 1946 році у с. Борисів Ізяславського району. Разом з матір’ю зверталася до відділу реєстрації цивільного стану м. Ізяслава, де пояснили, що свідоцтво про укладення шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не збереглося внаслідок пожежи у вказаній установі.
Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що деякий час проживала у сім’ї пожружжя ОСОБА_7 і з їх слів відомо, що шлюб між ними укладено у 1946 році. Після весілля вони переїхали проживати у с. Борисів Ізяславського району.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що є дочкою заявника і пояснила, що її тітка ОСОБА_7 перебувала у шлюбі з ОСОБА_8 з 1946 року.
Відповідно до свідоцтва про народження заявника, її свідоцтва про укладення шлюбу та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження на ім’я ОСОБА_9 судами встановлено, що заявник є сестрою ОСОБА_7
Зі свідоцтв про смерть серії НОМЕР_1 від 14 вересня 2009 року та від 19 квітня 2010 року, витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_7 померли і нотаріусом зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_7
Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану у відділі реєстрації актів цивільного стану Ізяславського районного управління юстиції відсутній актовий запис про шлюб ОСОБА_16 та ОСОБА_8
Відділом реєстрації актів цивільного стану Острозького районного управління юстиції відмовлено у поновленні актового запису про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_8
Із копій паспортів НОМЕР_2 на ім’я ОСОБА_8 та НОМЕР_2 на ім’я ОСОБА_7 вбачається, що вони містять штампи про укладення шлюбу між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 24 лютого 1946 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Ізяславського району.
З книги ОСОБА_8 «ІНФОРМАЦІЯ_2» вбачається, що вона містить відомості про його знайомство з дружиною ОСОБА_17 під час роботи у Славутському районі, їх весілля навесні 1945 року та проживання з батьками та дружиною ОСОБА_17 у 1945 році у с. Борисів, що відповідає показанням свідків.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 256 ЦПК України 2004 року суд вправі розглядати справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення за таких умов:
– якщо відповідний запис в органах РАЦСу не зберігся (відсутність архіву або відповідної книги реєстрації, а також за наявності книги, проте за відсутності запису в ній);
– якщо у поновленні такого запису органи РАЦСу відмовили у встановленому порядку;
– запис може бути поновлено лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації події.
Відмова зазначеного органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення вказаного факту.
Суди першої та апеляційної інстанцій, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, дійшли обгрунтованого висновку, що з висновку про поновлення актового запису цивільного стану від 26 серпня 2010 року (а.с. 13) вбачається, що ОСОБА_4 відмовлено у поновленні актового запису про шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_7 через відсутність відповідних підтверджуючих документів, тому ОСОБА_4 має законні підстави для звернення до суду із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7, що необхідно для визначення спадкової маси, яка залишилась після смерті її сестри.
Верховний Суд також погоджується висновком суду апеляційної інстанції про те, що твердження ОСОБА_6 про неукладення шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_9) не підтверджено належними та допустимими доказами та не підтверджено, що він у встановленому порядку набув право оспорювати вказаний факт, як особа, яка у встановленому порядку прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8 і має відповідне свідоцтво. Факт звернення ОСОБА_6 30 квітня 2010 року до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини підтверджує факт такого звернення, а не факт його визнання у встановленому Законом порядку законним набувачем всіх прав та обов’язків ОСОБА_8
Доводи касаційної скарги про незазначення судами у резолютивній частині дати, з якої встановлено факт реєстрації шлюбу не відповідають змісту оскаржуваних судових рішень, оскільки рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року, встановлено факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (дівоче прізвище ОСОБА_9) 24 лютого 1946 року.
Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не здійснює оцінки чи переоцінку доказів у справі.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд, із урахуванням встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин, дійшов висновку, що суди відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України 2004 року дослідили всі докази у справі в їх сукупності та надали їм належну оцінку, виконали всі вимоги цивільного судочинства, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають та є власним тлумаченням обставин справи.
За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій – без змін.
Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 20 вересня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник, В.О. Кузнєцов, Г.І. Усик.