Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду нагадав про ознаки несправедливого правочину (зокрема договору) у справі про визнання умов кредитного договору несправедливими.
Суди встановили, що відповідно до укладеного договору про надання споживчого кредиту № 11362384000 від 19 червня 2008 року, скаржник отримав кредит в розмірі 56 283 дол. США. з метою придбання квартири. Процентна ставка за користування даним кредитом встановлена 14 % річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 18 червня 2035 року. Для забезпечення виконання зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту між сторонами був укладений договір іпотеки № 88456 від 19 червня 2008 року, згідно якого позивач передав банку в іпотеку вказану квартиру.У пункті 7.13 договору про надання споживчого кредиту № 11362384000 від 19 червня 2008 року передбачено, що позичальник перед укладенням договору отримав від банку інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, Закону України “Про захист прав споживачів”. Також згідно цього пункту всі умови договору скаржнику зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону “Про захист прав споживачів”); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).
Встановивши, що позивачем не доведено підстав для визнання оспорюваних умов договору про надання споживчого кредиту № 11362384000 від 19 червня 2008 року несправедливими, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.
Постанова
Іменем України
04 березня 2019 року
м. Київ
справа № 727/802/17-ц
провадження № 61-23872св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_4,
відповідач – публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
третя особа – приватний нотаріус ХоменкоМарина Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 29 травня 2017 року у складі судді: Літвінової О. Г. та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М., Яремка В. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа – приватний нотаріус Хоменко М. О., про визнання умов кредитного договору несправедливими.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Укрсиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту №11362384000, відповідно до якого він отримав кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 56 283 доларів США на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1. Процентна ставка за користування даним кредитом встановлена 14% річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 18 червня 2035 року.
Для забезпечення виконання зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту було укладено договір іпотеки № 88456 від 19 червня 2008 року, відповідно до умов якого він передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1
Позивач посилався на те, що при укладанні договору про надання споживчого кредиту банк допустив численні порушення, зокрема, перед укладенням договору працівники банку не попередили про валютні ризики, про умови договору, реальну плату за кредит, розрахунок відсоткової ставки за кредитом за весь термін кредитування, чим порушили право позивача на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації.
ОСОБА_4 просив суд визнати положення пунктів 1.1, 1.2, 1.2.2, 1.3, 1.3.1, 2.1, 2.3.5, 3.4.5 договору про надання споживчого кредиту несправедливими.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду від 29 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту сторони діяли добросовісно і дійшли домовленості відносно всіх його умов, в тому числі про юридичну сутність договору, строк його дії, коло обов’язків і прав кожної зі сторін. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, відповідач погоджувався із всіма умовами договору, про що свідчить його підпис в договорі і часткове погашення кредиту в іноземній валюті. Після укладення договору в 2008 році позичальник його не оспорював, приступив до його виконання і виконує тривалий час, тобто погодився з умовами договору. Договором визначено повернення кредиту в тій самій валюті, в якій видано кредит, що повністю відповідає суті договору кредиту (позики) і не суперечить чинному законодавству.
Аргументи учасників справи
У липні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржені рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що банк повинен був в письмовій формі перед наданням кредиту ознайомити його з інформацією про умови кредитування. Апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги, оскільки досліджував у повному обсязі умови договору про надання споживчого кредиту, а не лише оспорювані пункти договору. Суд першої інстанції не сприяв повному та всебічному розгляду справи, зокрема не витребував у позивача та не перевірив розрахунок заборгованості, не перевірив період, за який здійснюється стягнення, з чого складається сума заборгованості.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Рух справи
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що відповідно до укладеного договору про надання споживчого кредиту № 11362384000 від 19 червня 2008 року, ОСОБА_4 отримав кредит в розмірі 56 283 дол. США. з метою придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 Процентна ставка за користування даним кредитом встановлена 14 % річних, з кінцевим терміном повернення не пізніше 18 червня 2035 року.
Для забезпечення виконання зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту між сторонами був укладений договір іпотеки № 88456 від 19 червня 2008 року, згідно якого позивач передав банку в іпотеку вказану квартиру.
У пункті 7.13 договору про надання споживчого кредиту № 11362384000 від 19 червня 2008 року передбачено, що позичальник перед укладенням договору отримав від банку інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, Закону України «Про захист прав споживачів». Також згідно цього пункту всі умови договору ОСОБА_4 зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред’явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб’єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).
Суди встановили, що під час укладення договору про надання споживчого кредиту сторони діяли добросовісно і дійшли домовленості відносно всіх його умов, у тому числі про юридичну сутність договору, строк його дії, коло обов’язків і прав кожної з сторін. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, відповідач погоджувався із всіма умовами договору, про що свідчить його підпис в договорі і часткове погашення кредиту в іноземній валюті. Після укладення договору в 2008 році позичальник його не оспорював, приступив до його виконання і виконує тривалий час, тобто погодився з умовами договору. Договором визначено повернення кредиту в тій самій валюті, в якій видано кредит, що повністю відповідає суті договору кредиту (позики) і не суперечить чинному законодавству.
Встановивши, що позивачем не доведено підстав для визнання оспорюваних умов договору про надання споживчого кредиту № 11362384000 від 19 червня 2008 року несправедливими, суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівців від 29 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 12 липня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
Н.О. Антоненко
В.І. Журавель