На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи справу про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації та повернення у користування.
Позовна заява мотивована тим, що позивач є власницею двох земельних ділянок, розташованих на території Карпівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, площею 2,3081 га, і площею 2,3080 га.
Право власності на обидві земельні ділянки набуто на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті родичів позивача. Земельні ділянки перебувають в оренді у відповідача на підставі договорів. Державна реєстрація оспорюваних договорів вчинена.
Позивач просила суд застосувати наслідки недійсності, тобто повернути земельні ділянки їй у користування, скасувати державну реєстрацію оспорюваних договорів. В подальшому позивачка подала суду письмово викладене клопотання, де як на підставу для визнання договорів оренди землі недійсними також посилається на відсутність волевиявлення учасників цих правочинів, оскільки оскаржувані договори оренди землі та акти приймання-передачі земельних ділянок, які є невід’ємною частиною договорів оренди землі, ними не підписувалися, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання договорів оренди землі недійсними та має наслідком скасування їх державної реєстрації і повернення земельних ділянок у користування позивачки.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сам по собі акт приймання-передачі в оренду земельної ділянки є окремим документом, що лише підтверджує виконання орендодавцем умов договору оренди землі з передачі її в користування орендаря. З моменту укладення договору оренди землі він жодною із сторін не оспорювався, питання неправомірності використання ФГ “Нусі” орендованої земельної ділянки не порушувалося, що свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено та відображено волевиявлення учасника правочину, що й було предметом позову та підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину. Судом першої інстанції було досліджено фактичне виконання умов оспорюваного договору, а саме факт передачі земельної ділянки в оренду ФГ “Нусі”, факт сплати орендної плати орендавцю, внесення істотних умов в оспорюваний договір.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Згідно роз’яснень, викладених в пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що укладаючи 25 березня 2011 року договір оренди землі, ФГ “Нусі” та орендодавцем були погодженні всі умови, необхідні для такого правочину, даний договір скріплений підписами сторін, у визначеному порядку пройшов державну реєстрацію. Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 21 листопада 2016 року № 2004 підтверджено справжність підпису у договорі орендодавця Пунктом 19 оспорюваного позивачем в даний час договору сторони останнього визначили порядок передачі орендованої земельної ділянки за актом приймання-передачі, який визначили як невід’ємну частину договору.
Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійсним договору оренди землі від 25 березня 2011 року, укладеного між орендодавцем та ФГ “Нусі”, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки у користування, оскільки такий висновок зроблений на повному з’ясуванні обставин справи.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року – без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Постанова
Іменем України
17 грудня 2018 року
м. Київ
справа № 138/2657/16-ц
провадження № 61-21815св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_4,
відповідач – фермерске господарство «Нусі»,
третя особа: управління Дердгеокадастру у Могилів-Подільському районі Вінницької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Луценка В. В., Берегового О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до фермерського господарства «Нусі» (далі – ФГ «Нусі»), третя особа – управління Держгеокадастру у Могилів-Подільському районі Вінницької області, про визнання недійсними договорів оренди землі від 25 березня.
2011 року, скасування їх державної реєстрації та повернення земельних ділянок у користування.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є власницею двох земельних ділянок, розташованих на території Карпівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, площею 2,3081 га, кадастровий номер НОМЕР_1 і площею 2,3080 га, кадастровий номер НОМЕР_2.
Право власності на обидві земельні ділянки набуто на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті родичів ОСОБА_4
Земельні ділянки перебувають в оренді у відповідача на підставі договорів від 25 березня 2011 року терміном на 10 років, укладених ФГ «Нусі» з ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.
Вимагаючи визнання недійсними цих двох правочинів, позивачка посилалася на їх суперечність нормам статей 203, 215 ЦК України, на відсутність у договорах таких істотних умов, як передача у заставу, внесення до статутного фонду права оренди земельних ділянок, а також умов збереження земельних ділянок.
Державна реєстрація оспорюваних договорів вчинена 05 серпня 2011 року.
У зв’язку з визнанням правочинів недійсними ОСОБА_4 просила суд застосувати наслідки недійсності, тобто повернути земельні ділянки їй у користування, скасувати державну реєстрацію оспорюваних договорів. В подальшому позивачка подала суду письмово викладене клопотання, де як на підставу для визнання договорів оренди землі недійсними також посилається на відсутність волевиявлення учасників цих правочинів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки оскаржувані договори оренди землі та акти приймання-передачі земельних ділянок, які є невід’ємною частиною договорів оренди землі, ними не підписувалися, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання договорів оренди землі недійсними та має наслідком скасування їх державної реєстрації і повернення земельних ділянок у користування позивачки.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 03 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі площею 2,3080 га, кадастровий номер НОМЕР_2 від 25 березня 2011 року, укладений від імені ОСОБА_5 та ФГ «Нусі», скасовано його державну реєстрацію та повернуто у користування ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,3080 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована на території Карпіської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.
Визнано недійсним договір оренди землі площею 2,3081 га, кадастровий номер НОМЕР_1 від 25.03.2011, укладений від імені ОСОБА_6 та ФГ «Нусі», скасовано його державну реєстрацію та повернуто у користування ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,3081 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована на території Карпіської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.
Стягнуто з ФГ «Нусі» на користь ОСОБА_4 судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 757,43 грн та витрати за проведення судової почеркознавчої експертизи в розмірі 5 800,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржувані договори оренди землі є недійсними, оскільки акти прийому-передачі земельних ділянок, що є складовою частиною цих договорів, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не підписувалися. Відповідно, орендодавці не мали вільного, свідомого волевиявлення на укладення цих правочинів, що згідно з частиною першою статті 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними і, як наслідок, тягне скасування записів про державну реєстрацію оспорюваних договорів. Разом з тим, суд не знайшов доведеним факт порушення прав позивачки тією обставиною, що у договорах оренди землі відсутні такі істотної умови, як передача у заставу, внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки та умов збереження стану об’єкта оренди.
Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року апеляційну скаргу ФГ «Нусі» задоволено частково.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 03 лютого 2017 року скасовано в частині визнання недійсним договору оренди землі від 25 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6 та ФГ «Нусі», скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки у користування ОСОБА_4 та розподілу судових витрат та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ФГ «Нусі» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 2,3081 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладеного 25 березня 2011 року між ФГ «Нусі» та ОСОБА_6, скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки в користування ОСОБА_4 – відмовлено.
Стягнуто з ФГ «Нусі» на користь ОСОБА_4 1 878,71 грн у відшкодування судового збору за подання позовної заяви.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ФГ «Нусі» 1 452,00 грн судового збору у відшкодування судових витрат за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору оренди землі від 25 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6 та ФГ «Нусі», скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки у користування ОСОБА_4 та ухвалюючи в цій частині нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що укладаючи 25 березня 2011 року договір оренди землі, ФГ «Нусі» та ОСОБА_6 погодили всі умови, необхідні для такого правочину, даний договір скріплений підписами сторін, у визначеному порядку пройшов державну реєстрацію.
Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 21 листопада 2016 року № 2004 підтверджено справжність підпису у договорі орендодавця ОСОБА_6 Пунктом 19 оспорюваного ОСОБА_4 в даний час договору сторони визначили порядок передачі орендованої земельної ділянки за актом приймання-передачі, який визначили як невід’ємну частину договору.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сам по собі акт приймання-передачі в оренду земельної ділянки є окремим документом, що лише підтверджує виконання орендодавцем умов договору оренди землі з передачі її в користування орендаря. З моменту укладення за життя ОСОБА_6 договору оренди землі він жодною із сторін не оспорювався, питання неправомірності використання ФГ «Нусі» орендованої земельної ділянки не порушувалося, що свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину.
04 травня 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв`язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року та залишити в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 03 лютого 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено та відображено волевиявлення учасника правочину, що й було предметом позову та підставою для визнання недійсним оспорюваного правочину. Судом першої інстанції було досліджено фактичне виконання умов оспорюваного договору, а саме факт передачі земельної ділянки в оренду ФГ «Нусі», факт сплати орендної плати орендавцю, внесення істотних умов в оспорюваний договір.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а аргументи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві приватної власності належать земельні ділянки площами відповідно 2,3081 га та 2,3080 га, що розташовані на території Карпівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. При цьому земельна ділянка площею 2,3080 га належала на праві власності ОСОБА_5, яку після його смерті в 2011 році успадкувала дружина ОСОБА_6
25 березня 2011 року між ФГ «Нусі» та ОСОБА_6 був укладений договір оренди землі площею 2,3081 га строком на 10 років, зареєстрований 05 серпня 2011 року у відділі Держкомзему у Могилів-Подільському районі Вінницької області за № 667. Цього ж дня сторонами договору підписаний акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки в оренду.
Також 25 березня 2011 року між ФГ «Нусі» та ОСОБА_5 був укладений строком на 10 років договір оренди землі площею 2,3080 га, зареєстрований 05 серпня 2011 року у відділі Держкомзему у Могилів-Подільському районі Вінницької області за № 665 та підписаний акт прийому-передачі цієї земельної ділянки в оренду.
Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи від 21 листопада 2016 року № 2004 підпис від імені «Орендодавця» ОСОБА_6 в договорі оренди землі від 25 березня 2011 року, укладеному між «Орендодавцем» ОСОБА_6 та «Орендарем» ФГ «Нусі» про передачу в оренду земельної ділянки 204 загальною площею 2,3081 га, яка знаходиться на території Карпівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Могилів-Подільському районі за № 667), виконаний самою ОСОБА_6 Підпис від імені «Орендодавця» ОСОБА_6 в акті прийому-передачі в оренду від 25 березня 2011 року цієї земельної ділянки виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.
Підпис від імені «Орендодавця» ОСОБА_5 в договорі оренди землі від 25 березня 2011 року, укладеному між «Орендодавцем» ОСОБА_5 та «Орендарем» ФГ «Нусі» про передачу в оренду земельної ділянки 205 загальною площею 2,3080 га, що знаходиться на території Карпівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Могилів-Подільському районі за № 665), виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою. Додатково встановлено, що підпис від імені «Орендодавця» ОСОБА_5 в цьому договорі виконаний ОСОБА_6 Підпис від імені «Орендодавця» ОСОБА_5 в акті прийому-передачі в оренду земельної ділянки 205 загальною площею 2,3080 га виконаний не ОСОБА_5, а іншою особою.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) істотними умовами договору оренди землі є об’єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки ); строк дії оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об’єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 15 ЦК України та статтею 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Тобто, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв’язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з’ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13.
Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Згідно роз’яснень, викладених в пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що укладаючи 25 березня 2011 року договір оренди землі, ФГ «Нусі» та ОСОБА_6 погодили всі умови, необхідні для такого правочину, даний договір скріплений підписами сторін, у визначеному порядку пройшов державну реєстрацію.
Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 21 листопада 2016 року № 2004 підтверджено справжність підпису у договорі орендодавця ОСОБА_6 Пунктом 19 оспорюваного ОСОБА_4 в даний час договору сторони останнього визначили порядок передачі орендованої земельної ділянки за актом приймання-передачі, який визначили як невід’ємну частину договору.
При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що сам по собі акт приймання-передачі в оренду земельної ділянки є окремим документом, що лише підтверджує виконання орендодавцем умов договору оренди землі з передачі її в користування орендаря. З моменту укладення за життя ОСОБА_6 договору оренди землі він жодною із сторін не оспорювався, питання неправомірності використання ФГ «Нусі» орендованої земельної ділянки не порушувалося, що свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину. Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди землі від 25 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_6 та ФГ «Нусі», скасування його державної реєстрації, повернення земельної ділянки у користування, оскільки такий висновок зроблений на повному з’ясуванні обставин справи.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, яким у повному обсязі з’ясовані права та обов’язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року – без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення апеляційного суду Вінницької області від 13 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. П. Курило, В. М.Коротун, М. Є.Червинська.
