Про це йдеться в справі за позовом заявника до фізичної особи-підприємця про стягнення грошових коштів за договором поставки.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року у задоволенні позову заявнику відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що письмовий договір між сторонами не укладався. Зазначено про неможливість встановлення порушення відповідачем умов усного договору, а також невиконання ним своїх зобов’язань перед позивачем, оскільки на підтвердження цього позивачем не було надано належних та допустимих доказів.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу заявника відхилено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позову заявнику. Виникнення у кожної зі сторін у справі прав та обов’язків за договором купівлі-продажу має бути підтверджено належними та допустимими доказами. Договір купівлі-продажу повинен містити істотні умови (сторони договору, предмет договору, умови про ціну, якість та кількість), без яких договір не вважається дійсним, а таких істотних погоджених умов позивач не довів. Зазначено, що надані позивачем копії рахунків-фактури щодо оплати постачання плитки та паркетної дошки на користь ТОВ “Торгівельно будівельна компанія “Югас” правомірно не взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки на підставі них неможливо встановити дійсні обставини справи.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду наголосив, що Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтовано виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов усного правочину із ФОПом, а також порушення відповідачем зобов’язання за усним договором, що є його процесуальним обов’язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).
Постанова
Іменем України
19 листопада 2018 року
м. Київ
справа № 372/4949/15-ц
провадження № 61-29013 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: ГулькаБ. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_4,
відповідач – ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року у складі судді Потабенко Л. В. та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Верланова С. М., Іванової І. В.,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів.
Позовна заява мотивована тим, що у 2013-2014 роках він займався ремонтом власної квартири та купував деякі будівельні матеріали через інтернет-магазин.
19 серпня 2013 року він купив керамічну плитку на суму
2 918 грн 42 коп., 17 жовтня 2013 року – керамічну плитку на суму
8 032 грн 54 коп., а 13 грудня 2013 року – паркетну дошку на суму
10 278 грн 24 коп., оплата яких проводилась готівкою або поповненням карткового рахунку публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанку», який належить відповідачу.
11 листопада 2013 року ним було оплачено 530 грн за бордюр для керамічної плитки, на картковий рахунок відповідача.
За усною домовленістю вказаний товар повинен був доставлений протягом трьох тижнів після оплати.
Зазначав, що він оплачений товар не отримав. Співробітник відповідача повідомляв, що поставка затримується, а в подальшому взагалі перестали відповідати його на телефонні дзвінки та звернення через засоби електронної пошти.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь 530 грн – вартість недоставленого товару та 11 494 грн 70 коп.- пеня за прострочення зобов’язання.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року замінено неналежного відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на відповідача – ОСОБА_5
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що письмовий договір між сторонами не укладався. Зазначено про неможливість встановлення порушення відповідачем умов усного договору, а також невиконання ним своїх зобов’язань перед позивачем, оскільки на підтвердження цього позивачем не було надано належних та допустимих доказів.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4. Виникнення у кожної зі сторін у справі прав та обов’язків за договором купівлі-продажу має бути підтверджено належними та допустимими доказами. Договір купівлі-продажу повинен містити істотні умови (сторони договору, предмет договору, умови про ціну, якість та кількість), без яких договір не вважається дійсним, а таких істотних погоджених умов позивач не довів. Зазначено, що надані позивачем копії рахунків-фактури щодо оплати постачання плитки та паркетної дошки на користь ТОВ «Торгівельно будівельна компанія «Югас» правомірно не взяті до уваги судом першої інстанції, оскільки на підставі них неможливо встановити дійсні обставини справи.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не було з’ясовано фактичних обставин справи та не встановлено правовідносин сторін, які цим обставинам відповідають. Зазначає, що надав суду належні докази вчинення усного правочину між ним та відповідачем, зокрема: чек від 11 листопада 2013 року про поповнення карткового рахунку відповідача, умови усного правочину визначені листуванням по електронній пошті зі співробітником інтернет-магазину Віктором та повідомленнями мобільного зв’язку. Також зазначає, що у справі замінено неналежного відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на відповідача ОСОБА_5 У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов’язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, та посилається на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.
За змістом статей 525, 526 цього Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Окремим видом зобов’язання є договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов’язків. Тобто з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов’язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов’язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, обґрунтовано виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов усного правочину із ОСОБА_5, а також порушення відповідачем зобов’язання за усним договором, що є його процесуальним обов’язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року).
Ураховуючи наведене, є безпідставним посилання ОСОБА_4 у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року (№ 6-125цс13), так як суд розглядав справу з іншими фактичними обставинами.
Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 07 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Б. І. Гулько, Д. Д. Луспеник, Ю. В. Черняк
