Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу захисника особи на вирок місцевого та вирок апеляційного судів.
Відповідно до вироку суду першої інстанції особа була засуджена за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка). Апеляційний суд скасував це судове рішення в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок. Крім того, було відмовлено в застосуванні до засудженого Закону України “Про амністію у 2016 році”.
У касаційній скарзі захисник, зокрема, просив змінити оскаржувані судові рішення, а також застосувати до особи п. “в” ст. 1 Закону України “Про амністію у 2016 році” та звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк і від інших покарань, не пов’язаних із позбавленням волі.
У постанові колегії суддів ККС ВС зазначається, що ці доводи захисника є необґрунтованими та безпідставними. Зазначене питання суди першої та апеляційної інстанцій належним чином розглядали й вирішували, і в його задоволенні відмовили.
Суди правильно послались на положення п. “в” ч. 1 ст. 4 Закону України “Про застосування амністії в Україні”, згідно з яким амністія не може бути застосована до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та особливо тяжких злочинів, крім випадків індивідуальної амністії.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, особа до вчинення зазначеного злочину двічі була засуджена місцевим судом за вчинення тяжких умисних злочинів, передбачених ч. 2 ст. 361 КК України (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку), і має дві непогашені та незняті судимості.
Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів суду касаційної інстанції не знайшла підстав для застосування до особи Закону України “Про амністію у 2016 році”.
ККС ВС залишив судові рішення без змін.
Постанова
Іменем України
20 грудня 2018 р.
м. Київ
Справа № 552/5580/17
Провадження № 51 -8436 км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Могильного О. П.,
суддів: Мазура М. В., Марчука О. П.,
за участю:
секретаря
судового засідання Тімчинської І. О.,
прокурора Пономарьової М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кравчені В.П. на вирок Київського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2017 року та вирок Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2018 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017170020002092, за обвинуваченням
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Полтави, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого, останній раз вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 361, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 3 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Київського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Відповідно до ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року та остаточно визначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці.
Апеляційним судом Полтавської області вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано і постановлено свій вирок від 24 травня 2018 року, яким засуджено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, до призначеного покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року та остаточно призначено ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, пов’язаною з використанням комп’ютерно-обчислювальної техніки на строк 2 роки.
В решті вирок залишено без зміни.
У застосуванні Закону України «Про амністію у 2016 році» відмовлено.
Згідно з вироком суду ОСОБА_3 визнано винуватим і засуджено за те, що він 24 липня 2017 року о 20.24 год., перебуваючи в магазині «Градус», який знаходиться за адресою: вул. Зіньківська, 4, м. Полтава, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, вважаючи, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає, шляхом вільного доступу таємно викрав пляшку віскі марки «Gentleman Jack», об’ємом 0,7 л., вартістю 613 грн 70 коп., чим заподіяв ПП «Полагропром» матеріального збитку на вказану суму. Після цього, ОСОБА_3 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кравченя В.П. посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Зазначає, що суди не в повній мірі врахували обставини, що пом’якшують покарання ОСОБА_3 а саме: щире каяття та повне відшкодування заподіяної шкоди. Просить оскаржувані судові рішення змінити, призначивши ОСОБА_3 більш м’яке покарання, оскільки призначене покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого. Також, просить застосувати до ОСОБА_3 п. в) ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних із позбавленням волі.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Пономарьова М. С. вважала, що касаційна скарга захисника, є необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновки судів щодо винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за встановлених обставин, ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, в тому числі на показаннях засудженого, який визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому діяння і в касаційній скарзі не заперечуються.
Посилання захисника на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суду необхідно врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Як вбачається з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_3, суд з достатньою повнотою врахував характер, ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, усі обставини справи, у тому числі й ті, на які посилається захисник у касаційній скарзі, дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності та вчинив злочин під час іспитового строку за попереднім вироком, а також пом’якшуючі покарання обставини – щире каяття і відшкодування заподіяної шкоди та відсутність обтяжуючих обставин.
Тому суд першої інстанції обґрунтовано призначив ОСОБА_3 основне покарання у межах санкції ч. 2 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік. Разом з тим, помилково не призначив йому додаткове покарання у виді позбавлення права позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, з урахуванням положень ст. 71 КК України.
Апеляційний суд, скасовуючи вирок районного суду в частині призначеного покарання та постановляючи свій вирок, дійшов вірного висновку про те, що суд першої інстанції, усупереч вимогам ст. 71 КК України, безпідставно не приєднав до основного покарання, остаточно призначеного ОСОБА_3 за сукупністю вироків, додаткове покарання за вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 11 травня 2016 року, тим самим не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду та вважає, що суд дотримався вимог закону при винесенні свого рішення. Призначене апеляційним судом засудженому ОСОБА_3 покарання є обґрунтованим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Підстав вважати призначене ОСОБА_3 покарання явно несправедливим через його суворість, про що зазначає захисник у касаційній скарзі, не вбачається, як і не вбачається обставин для пом’якшення покарання.
Що стосується доводів захисника про застосування до ОСОБА_3 п. в) ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, то вони є необґрунтованими та безпідставними. Дане питання судами першої та апеляційної інстанції належним чином розглядалось та вирішувалось і в його задоволенні було відмовлено. Суди вірно послались на положення п. в) ч. 1 ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», згідно якого амністія не може бути застосована до осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та особливо тяжких злочинів, крім випадків індивідуальної амністії. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 до вчинення даного злочину 21 вересня 2015 року та 11 травня 2016 року засуджувався Ленінським районним судом м. Полтави за вчинення тяжких умисних злочинів, передбачених ч. 2 ст. 361 КК України і має дві не погашені та не зняті судимості.
Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів касаційного суду не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_3 Закону України «Про амністію у 2016 році».
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.
Отже, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України , Суд
у х в а л и в:
Вирок Київського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2017 року та вирок Апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу захисника Кравчені Віталія Петровича – без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. П. Могильний, М. В. Мазур, О. П. Марчук.
