Верховний Суд, розглянувши адміністративну справу за позовом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області до Приміської (Межинської) сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області про скасування рішення, сформулював позицію, у яких випадках орган місцевого самоврядування може скасувати власні рішення.
З рішень судів попередніх інстанцій вбачається, що рішенням Межинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 14 травня 2013 року № 331-30/VІ було погоджено “Проект внесення змін до генерального плану м. Нікополя”, а згодом сільрада його скасувала рішенням від 5 квітня 2016 року № 66-8-VІІ.
Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт – нормативним чи ненормативним.
Верховний Суд зауважив, що визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб’єктів відповідних правовідносин – двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об’єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб’єктами, які беруть на себе права чи обов’язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена в реалізації свого суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу.
Натомість ненормативні акти, як зазначив Суд, мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб’єкта права, якому надаються певні права або на якого покладаються певні обов’язки. І об’єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб’єктивної волі стосовно конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і, залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.
Отже, Суд резюмував, що співвідношення між нормативними та ненормативними актами визначається з огляду на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв’язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб’єктів і які реалізуються без темпоральних обмежень.
Суд дійшов висновку, що рішення сільської ради про скасування власного рішення щодо погодження проекту внесення змін до Генерального плану міста-супутника є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, оскільки: 1) адресатом відповідного рішення є чітко визначений суб’єкт – міська рада, яка на підставі цього рішення реалізувала своє право на розширення меж міста. Це рішення породжує певні права та обов’язки щодо управління комунальним майном тільки для міської ради як його адресата; 2) міською радою було розроблено містобудівну документацію задля розширення меж міста (позивач розпочав реалізовувати своє право), а також у зв’язку з його реалізацією виникли права та обов’язки у видавника відповідного індивідуального акта, тому це рішення не може бути надалі нею скасоване.
ПОСТАНОВА
Іменем України
24 липня 2019 року
м. Київ
справа №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016)
провадження №К/9901/54061/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача – Єзерова А.А. суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Приміської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області
на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 (головуючий суддя Шлай А.В., судді Прокопчук Т.С., Круговий О.О.)
у справі 182/2428/16-а (2-а/0182/102/2016)
за позовом Нікопольської міської ради Дніпропетровської області
до Приміської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області,
треті особи: Нікопольська районна рада Дніпропетровської області, Нікопольська районна державна адміністрація Дніпропетровської області
про скасування рішення,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У травні 2016 року Нікопольська міська рада Дніпропетровської області звернулася до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, в якій просила суд скасувати рішення Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 05.04.2016 №66-8-VІІ «Про скасування рішення Менжинської сільської ради від 14.05.2013 №331-30/VІ «Про погодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь», а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач скасував своє ж рішення, тоді як нормами чинного законодавства органу місцевого самоврядування не надано такого повноваження.
3. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13.07.2017 у справі №182/2428/16-а залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Нікопольську районну раду Дніпропетровської області, Нікопольську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області.
4. Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.10.2017 у справі №182/2428/16-а здійснено процесуальне правонаступництво та замінено Менжинську сільську раду Нікопольського району Дніпропетровської області на Приміську сільську раду Нікопольського району Дніпропетровської області.
5. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.01.2018 у справі №182/2428/16-а у задоволенні позовних вимог відмовлено.
6. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №182/2428/16-а рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.01.2018 у справі №182/2428/16-а скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 05.04.2016 №66-8-VІІ «Про скасування рішення Менжинської сільської ради від 14.05.2013 №331-30/VІ «Про погодження Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь».
7. Приміська сільська рада Нікопольського району Дніпропетровської області з постановою суду апеляційної інстанції не погодилася, тому звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права, просить суд скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №182/2428/16-а, а рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.01.2018 у справі №182/2428/16-а залишити в силі.
8. До Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, в якому позивач просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №182/2428/16-а залишити без змін.
9. Також до Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від Нікопольської районної ради Дніпропетровської області, Нікопольської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, в яких треті особи просять касаційну скаргу Приміської сільської ради задовольнити, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №182/2428/16-а скасувати, рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.01.2018 у справі №182/2428/16-а залишити без змін.
10. Ухвалою Верховного Суду від 11.09.2018 колегію суддів у складі: головуючого судді Гриціва М.І., суддів Берназюка Я.О., Бучик А.Ю. відкрито касаційне провадження у справі № 182/2428/16-а.
У зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду головуючого судді Гриціва М.І., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Єзерова А.А., суддів Берназюка Я.О., Желєзного І.В.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Рішенням Межинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 14.05.2013 №331-30/VІ було погоджено «Проект внесення змін до генерального плану м. Нікополя.
12. Рішенням Менжинської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області від 05.04.2016 №66-8-VІІ було скасовано рішення Менжинської сільської ради від 14.05.2013 №331-30/VІ «Про погодження Проекту внесення змін до генерального плану м.Нікополь».
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
13. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що в рішенні Менжинської сільської ради від 14.05.2013 № 331-30/VI «Про погодження «Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь» відсутній факт породження певних суб`єктивних правовідносин, оскільки Верховною Радою України рішення про встановлення і зміну меж міста Нікополя не приймалось у відповідності до ст. 174 Земельного Кодексу України, тому скасування органом місцевого самоврядування свого попереднього рішення нормативного характеру, на думку місцевого суду, не суперечить положенням чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, відтак, скасування Менжинською сільською радою рішення від 14.05.2013 № 331-30/VI відбулось у законний спосіб і в межах повноважень відповідача.
14. Також Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у своєму рішенні дійшов висновку про правомірність скасування Приміською (Менжинською) сільською радою раніше прийнятого рішення від 14.05.2013 № 331-30/VI, оскільки останнє прийнято з порушенням норм чинного законодавства при розробленні Проекту внесення змін до генерального плану міста Нікополя, без врахування приватних інтересів під час розроблення проекту внесення змін до генерального плану та прийняття рішення сільською радою про погодження проекту внесення змін до генерального плану міста.
15. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд в оскарженій постанові не погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що спірне рішення № 66-8/VІІ не містить жодного обґрунтування правомірності його прийняття.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, вдався до перевірки дотримання діючого законодавства при прийнятті Менжинською сільською радою рішення № 331-30/VІ. Однак, предметом позову у справі є правомірність рішення № 66-8/VІІ. У свою чергу, незаконність рішення № 331-30/VІ (невідповідність Конституції або законам України) може бути встановлена у судовому порядку.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
16. Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним адміністративним судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, скаржник посилається на те, що Конституційний Суд України зробив чіткий висновок, що, не зважаючи на норму ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
17. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції усунувся від дослідження питання, чи є рішення Менжинської сільської ради від 14.05.2013 № 331-30/VІ «Про погодження Проекту внесення змін до Генерального плану м. Нікополь» – нормативно-правовим актом, чи індивідуальним актом, і не врахував висновок Конституційного Суду України, який зроблений в абз. 4 п. 5 рішенні Конституційного суду України від 16.04.2009, справа № 7-рп/2009. Натомість, для правильного вирішення цієї справи, необхідно з`ясувати, чи є рішення Менжинської сільської ради від 14.05.2013 № 331-30/VІ «Про погодження «Проекту внесення змін до генерального плану м. Нікополь» нормативним чи ненормативним (індивідуальним) актом.
18. Крім того, апеляційним судом не взято до уваги, що в преамбулі рішення Менжинської сільської ради від 05.04.2016 № 66-8/VІІ «Про скасування рішення Менжинської сільської ради від 14.05.2013 № 331-30/VI» зазначено, що проект рішення сільської ради проходив обговорення на постійних депутатських комісіях і відповідно до ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійною комісією надано пропозицію та обґрунтування щодо скасування рішення.
V. ДОВОДИ ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ ЩОДО КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
19. Нікопольська міська рада Дніпропетровської області у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідачем було порушено принцип правової певності, який забезпечується необхідністю охорони і захисту легітимних очікувань. Непогіршення існуючого правового статусу особи в результаті прийняття рішень органами публічної влади виступає важливим об`єктом правомірних очікувань.
Позивач стверджує, що відповідач не може скасовувати своє попереднє рішення (від 14.05.2013 № 331-30/VІ), оскільки в результаті прийняття цього рішення виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (розроблено та затверджено містобудівну документацію з урахуванням погоджених меж, план зонування, план червоних ліній, прийняті відповідні рішення тощо – використано та реалізовано право на внесення змін до генерального плану населеного пункту). Більше того, Нікопольська міська рада (як суб`єкт цих правовідносин) заперечує проти їх зміни чи припинення.
20. Нікопольська районна державна адміністрація у відзиві погоджується з доводами касаційної скарги та зазначає, що рішення Менжинської сільської ради від 14.05.2013 №331-30/VІ «Про погодження «Проекту внесення змін до генерального плану м.Нікополь» є нормативно-правовим актом, оскільки фактично визначає територіальні межі та відповідно зачіпає інтереси усієї територіальної громади, має тривалу дію та не є актом одноразового застосування.
Важливим, на думку райдержадміністрації, є також те, що при прийнятті рішення Менжинська сільська рада також не врахувала приватні інтереси громадян та не визначила власників земель та землекористувачів.
21. Нікопольська районна рада у відзиві також підтримує доводи касаційної скарги і вважає, що відповідач правомірно скасував своє рішення, яке суперечило приписам чинного законодавства, і було прийнято без врахування інтересів територіальної громади.
VІ. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
23. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
24. Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.
25. Водночас, у ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Цей принцип знайшов своє відображення й у ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
26. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
27. Разом з тим, Суд наголошує, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
28. Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема:
а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується;
б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.
29. Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.
30. Слід зазначити, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04.06.2013 у справі № 21-64а13 та 25.05.2016 у справі № 21-5459а15.
31. У п. 18 ст. 4 КАС України визначено, що нормативно-правовий акт – акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Пунктом 19 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт – акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин – двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.
32. Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.
33. Тобто співвідношення між нормативними актами та ненормативними визначається, зважаючи на мету їхнього видання: ненормативний акт є актом реалізації норм права, який видається тільки задля розв`язання певної ситуації за індивідуально-визначених обставин та умов, тоді як нормативні акти містять приписи права, що стосуються прав та інтересів невизначеного кола суб`єктів, і яке реалізуються без темпоральних обмежень.
34. Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що:
а) підставою для ухвалення рішення Менжинської сільської ради Нікопольського Дніпропетровської області від 14.05.2013 № 331-30/VІ «Про погодження Проекту внесення змін до Генерального плану м. Нікополь», яке було скасоване оскарженим рішенням, було звернення Нікопольскої міської ради від 20.03.2013 № 10/13/0218-1291 до Менжинської сільської ради, що мало на меті одержання відповідного погодження від сільської ради, щоб збільшити територію міста для його розвитку в майбутньому;
б) після погодження відповідачем Генерального плану м. Нікополя була розроблена містобудівна документація «Про зонування території м. Нікополь Дніпропетровської області», яка затверджена рішенням Нікопольської міської ради 30.01.2015 № 14-57/VІ та містобудівна документація м. Нікополь. План червоних ліній магістральних вулиць загальноміського значення регульованого руху, яка затверджена рішенням Нікопольської міської ради 27.03.2015 № 49-60/VІ, що свідчить про реалізацію спірного рішення відповідача.
35. Отже, рішення Менжинської сільської ради Нікопольського Дніпропетровської області від 05.04.2016 № 66-8/VІІ «Про скасування рішення Менжинської сільської ради Нікопольського Дніпропетровської області від 14.05.2013 № 331-30/VІ «Про погодження Проекту внесення змін до Генерального плану м. Нікополь» є ненормативним правовим актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, оскільки:
1) адресатом відповідного рішення є чітко визначений суб`єкт – Нікопольська міська рада, яка на підставі цього рішення реалізувала своє право на розширення меж міста. Це рішення породило певні права та обов`язки щодо управління комунальним майном тільки для Нікопольської міської ради як його адресата;
2) Нікопольською міською радою було розроблено містобудівну документацію задля розширення меж міста (позивач розпочав реалізовувати своє право), а також у зв`язку із його реалізацією виникли права та обов`язки у видавника відповідного індивідуального акта, це рішення не може бути надалі скасоване органом місцевого самоврядування.
36. На підставі наведеного, Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про те, що на підставі рішення виникли правовідносини, пов`язані із реалізацію суб`єктивного права Нікопольської міської ради як суб`єкта управління на розширення меж міста. Відтак, оскаржене рішення, ухвалене Менжинською сільською радою Нікопольського району Дніпропетровської області не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
37. Доводи касаційної скарги не спростовують вищезазначених висновків Верховного Суду.
38. За приписами ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Відповідно до ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Водночас за правилами частини другої цієї статті суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
39. За приписами ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
40. Таким чином, оскільки при ухваленні постанови, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допущено, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанцій – без змін.
41. Оскільки Верховний Суд залишає без змін постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приміської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя І.В. Желєзний